Танец в Украине

Балет (італ. ballare — танцювати) — 1.) вид сценічного мистецтва, танцювальна театральна вистава, у якій музика поряд з танцем відіграє важливу роль у розвитку сюжету і створенні відповідного настрою; 2.) — синтетичний вид сценічного мистецтва, в якому зміст вистави розкривається в основному засобами танцю, міміки і музики. Джерела виникнення балетного жанру закладені в народних іграх, хороводах, сюжетних танцях тощо. Танець як елемент драматичної дії досягнув високого рівня розвитку в культових і світських театралізованих видовищах Стародавнього Єгипту, Індії, Китаю, у трагедіях греків, римлян та народних дійствах середньовіччя.^[1]

В Україні використання народного танцю у драматичних виставах має давні традиції. Танці були складовою частиною народних обрядових ігор (веснянок, «Кози», «Маланки» та ін.). Класичні Б. виконувались у кріпацьких театрах 18 століття. У 19 ст. професійний танець широко культивувався в побутових операх та оперетах укр. театру («Наталка Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Не ходи, Грицю…» та ін.). У 2-й половині 19 ст. в Києві відбувались окремі балетні вистави («Есмеральда» Ц. Пуні та ін.).

Як самостійний жанр хореографічного мистецтва балет в Україні починає розвиватись за часів радянської влади. В 1919 в Києві був поставлений Б. «Жізель» А. Адана (балетмейстер М. Мордкін). Того ж року в театрі Державної української музичної драми в опері М. Лисенка «Утоплена» були поставлені танці русалок, а також здійснена балетна вистава, що складалася з балету «Азіаде» Гюнтеля та хореографічних етюдів (балетмейстер М. Мордкін). 1925 у Харкові поставлено балет «Корсар» А. Адана (балетмейстер М. Мойсєєв). Усі ці вистави художньо оформив А. Петрицький.

Створення першого українського балету «Пан Каньовський» М. Вериківського (балетмейстер В. Литвиненко, Харків, 1930) поклало початок самобутньому українському національному балету. Одночасно ставляться Б. «Карманьйола» В. Фемеліді (балетмейстер М. Мойсеев, Одеса, 1930), «Ференджі» Б Яновського (балетмейстер П. Кретова, Харків, 1930). Творча лінія «Пана Каньовського» була продовжена в балеті «Лілея»К. Данькевича (балетмейстер Галина Березова, Київ, 1940).

У післявоєнні роки на основі фольклорних джерел та творів класичної і радянської літератури створено ряд різноманітних за жанрами і сюжетами балетів: «Лісова пісня» М. Скорульського (балетмейстер С. Сергєєв, Київ, 1946), «Данко» В. Нахабіна (балетмейстер В. Литвиненко, Харків, 1948) і його ж «Весняна казка» (балетмейстер В. Нікітін, Харків, 1954), «Маруся Богуславка» А. Свєчнікова (балетмейстер С. Сергєєв, Київ, 1951), «Ростислава» Г. Жуковського (балетмейстер В. Вронський, Київ, 1955), «Хустка Довбуша» А. Кос-Анатольського (балетмейстер М. Трегубов,Львів, 1951) і його ж «Сойчине крило» (балетмейстер М. Трегубов, Львів, 1957), «Чорне золото» В. Гомоляки (балетмейстер О. Бердовський, Сталіно, 1957), «Таврія» В. Нахабіна (балетм. І. Ковтунов, Харків, 1959).

У розвитку радянського хореографічного мистецтва велике значення мас творчість видатних представників радянської школи танцю: Г. Уланової, О. Лепешинської, В. Чабукіані, О. Єрмолаєва та ін. Серед відомих артистів укр. Б.: М. Апухтін, А. Бєлов, А. Васильєва, Л. Герасимчук(1922—58), Є. Єршова, В. Каверзін, О. Потапова, Н. Слободян, О. Сталінський, В. Терновченко та ін.

Серед сучасних українських композиторів найвідомішими є балети Євгена Станковича («Ніч перед різдвом», «Ольга») та Олександра Костіна(«Русалонька», «Запрошення до страти»)